Ще одна страшна історія про Голодомор, почута в далекій Португалії.

 

Парламент Португалії визнав Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом українського народу, про це повідомив голова Спілки українців Португалії Павло Садоха на своїй сторінці в Facebook.

"Друзі, це приклад, коли громадські і державні зусилля об'єднуються для спільної мети! Дякую послу України в Португалії Інні Огнівець за її зусилля у визнанні Голодомору 32-33 років геноцидом!", - зазначив Садоха.

За його словами, не голосували за дане рішення тільки комуністи

Аліна Холл з трибуни Асамблеї Лісабона: - Розповім правдиву історію про випадок канібалізму під час Голодомору в Україні Про жахливий факт канібалізму у роки Голодомору говорила з трибуни Асамблеї Лісабона депутатка Аліна Холл Бейвінк Сюжет її виступу поширила низка португальських телеканалів Текст депутатки надіслала для 20minut.ua вінничанка Ірина Давидовська (Рибачок), випускниця медичного коледжу імені Заболотного, яка нині проживає у Португалії Розповідь на засіданні Асамблеї приголомшила страшною правдою не тільки присутніх у залі На прохання журналіста, Ірина Давидовська переклала виступ депутатки Аліни Холл з португальської на українську. Співрозмовниця також зазначила, що особисто просила виступ у пані Аліни. Запитувала дозволу на можливу його публікацію в Україні.

Навколо теми Голодомору була встановлена повна інформаційна блокада, що тривала фактично з 1932 року до відновлення Україною незалежності.

Приховування інформації про злочин Голодомору є однією з ознак геноциду. Крім мотиву приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. В той час СРСР проводив активну міжнародну та торгівельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання торгових контрактів. До прикладу, дипломатичні відносини між США і СРСР були встановлені у листопаді 1933 року.

З метою блокування інформації застосовувався весь наявний арсенал можливостей:

По-перше, було заборонено органам запису актів громадянського стану, органам обліку природнього руху населення та медичним закладам фіксувати справжні причини смерті.

По-друге, офіційні засоби масової інформації в межах СРСР та закордоном заперечували факт голоду. Натомість, відцензуровані газети прославляли керівництво партії за покращення життя селян. У людей, здатних критично мислити, це створювало відчуття нереального.

По-третє, СРСР відмовився від будь-якої міжнародної гуманітарної допомоги.

По-четверте, під час Голодомору іноземним журналістам було заборонено в’їжджати на територію голодуючої України.

По-п’яте, якщо витік інформації все-таки відбувався, радянські спецслужби вдавалися до тактики дискредитації, як було у випадку із британським журналістом Гаретом Джонсом (про нього і його діяльність згодом розповімо детальніше).

По-шосте, радянський режим організував у розпал Голодомору декілька пропагандистських поїздок західних лівих інтелектуалів та політиків, зокрема Бернарда Шоу та колишнього прем’єр-міністра Франції Едуарда Ерріо, що мали заперечити факт голоду для західної аудиторії.

По-сьоме, тотальне замовчування опиралося на державний терор, переслідування та цензуру. Впродовж наступних 60-х років публічно згадувати про голод в Україні було небезпечно. Якщо певна інформація і з’являлася, то використовувалися вирази на кшталт "продовольчі труднощі", "недооблік смертей", "прорив у сільському господарстві" тощо.

Ми пам’ятаємо! Ми сильні!