«Нас вбивали, бо ми українці» — про Голодомор дізналися викладачі й студенти Лісабона

 Міжнародна конференція, приурочена 85-й річниці пам’яті жертв Голодомору в Україні, стала ще одним із заходів, проведених з ініціативи Посольства України в Португалії.

Про найбільш замовчувану трагедію українців цього разу дізналися викладачі й студенти Лісабонського університету, де відбувалася конференція під назвою «Нас вбивали, бо ми українці». Особливе враження на присутніх справила виставка, присвячена жертвам Голодомору. Про них йдеться в представлених архівних документах, світлинах, публікаціях. Вони підтверджують висновки про свідоме знищення комуністичним режимом дорослих і дітей.

— Нас убивали тільки за те, що ми українці, — цю фразу неодноразово повторювали учасники зібрання.

Доповідачем виступила Надзвичайний і Повноважний Посол нашої країни у Республіці Португалія Інна Огнівець. У залі були працівники посольства, представники української громади, гості з України, науковці і студенти Лісабонського університету. Португалія на державному рівні визнала Голодомор в Україні  геноцидом українського народу. Про це йшлося у виступі голови товариства дружби «Україна—Португалія» португальської Асамблеї Рікарду Бешіга. Факти сторінок страшного минулого наводили гості з України: начальник управління з питань закордонного українства та гуманітарного співробітництва МЗС України Лариса Дір, головний фахівець сектору просування України у світі Мінінформполітики Софія Джуринська, заступник голови правління товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Юрій Баланюк, інші промовці. Вразив емоційністю й історичними паралелями виступ депутата лісабонської Асамблеї, науковця Аліни Холл де Бейвінк, мати якої українка за походженням.

Заходи, приурочені Голодомору, відбулися також в інших містах Португалії, зокрема у Порту, де діє українське консульство, у Бразі, Авейру. Організовують їх в українських школах. У суботню школу «Світоч» міста Авейру запросили президента Асоціації допомоги іммігрантам у  Португалії Людмилу Білу. Від неї молоде покоління дізналося про трагічну сторінку в житті українського народу. Завершили зустріч хвилиною мовчання на спомин про померлих під час Голодомору.

Прокат фільму «Ґарет Джонс» або «Ціна правди»

 В Португалії триває прокат фільму «Ґарет Джонс» або «Ціна правди», і сьогодні, 15 січня 2019 року, працівники Посольства України відвідали один з кіносеансів стрічки.

«Ціна правди» - заснована на реальних подіях історія британського журналіста Гарета Джонса, який першим розповів світу правду про Голодомор в Україні, але світ йому не повірив.

За сюжетом фільму події розгортаються в 1933 році. Журналіст та радник британського Прем’єр-міністра Ґарет Джонс приїжджає до Москви, щоб взяти інтерв’ю у Сталіна. Раніше він уже говорив із Гітлером, і стривожений можливістю нової війни герой хоче дізнатись, чи готовий СРСР дати відсіч противнику в разі нападу. Так, принаймні, звучить офіційна версія його візиту. Насправді ж Ґарет давно слідкує за витратами Радянського Союзу на втілення ідей революції, і судячи з його підрахунків, щоб оплатити все це, у Сталіна неодмінно мав би з’явитись додатковий дохід. Товариш Джонса, який вишукував інформацію в цьому ж напрямку, загинув у Москві під час розбійного нападу за день до приїзду Ґарета, тому починати дослідження прийдеться спочатку. Познайомившись із журналісткою Адою Брукс, яка знала покійного, Джонс дізнається, що відповідь на питання, звідки в Сталіна гроші, знаходиться в Україні. Хитрістю випросивши собі поїздку туди, Ґарет стає свідком штучно створеного голоду і вирішує розповісти про це світові.

Ризикуючи власним життям та переховуючись від радянських спецслужб Гарет Джонс робить репортаж про Голодомор в Україні. Відверта публікація надихає письменника Джорджа Оруела на написання книги «Колгосп тварин» ("Animal Farm").

«Ціна правди» – це гнітюче, незручне й болюче кіно. Його не захочеться дивитися на дозвіллі, його не хочеться дивитися взагалі, але варто бачити кожному.

Правдива історія має поширюватися світом.

Ще одна страшна історія про Голодомор, почута в далекій Португалії.

 

Парламент Португалії визнав Голодомор 1932-33 років в Україні геноцидом українського народу, про це повідомив голова Спілки українців Португалії Павло Садоха на своїй сторінці в Facebook.

"Друзі, це приклад, коли громадські і державні зусилля об'єднуються для спільної мети! Дякую послу України в Португалії Інні Огнівець за її зусилля у визнанні Голодомору 32-33 років геноцидом!", - зазначив Садоха.

За його словами, не голосували за дане рішення тільки комуністи

Аліна Холл з трибуни Асамблеї Лісабона: - Розповім правдиву історію про випадок канібалізму під час Голодомору в Україні Про жахливий факт канібалізму у роки Голодомору говорила з трибуни Асамблеї Лісабона депутатка Аліна Холл Бейвінк Сюжет її виступу поширила низка португальських телеканалів Текст депутатки надіслала для 20minut.ua вінничанка Ірина Давидовська (Рибачок), випускниця медичного коледжу імені Заболотного, яка нині проживає у Португалії Розповідь на засіданні Асамблеї приголомшила страшною правдою не тільки присутніх у залі На прохання журналіста, Ірина Давидовська переклала виступ депутатки Аліни Холл з португальської на українську. Співрозмовниця також зазначила, що особисто просила виступ у пані Аліни. Запитувала дозволу на можливу його публікацію в Україні.

Навколо теми Голодомору була встановлена повна інформаційна блокада, що тривала фактично з 1932 року до відновлення Україною незалежності.

Приховування інформації про злочин Голодомору є однією з ознак геноциду. Крім мотиву приховування доказів злочину та унеможливлення надання допомоги голодуючим, інформаційна блокада переслідувала й іншу мету. В той час СРСР проводив активну міжнародну та торгівельну політику, і розголос про голод в Україні міг мати негативні наслідки для налагодження міжнародних контактів та підписання торгових контрактів. До прикладу, дипломатичні відносини між США і СРСР були встановлені у листопаді 1933 року.

З метою блокування інформації застосовувався весь наявний арсенал можливостей:

По-перше, було заборонено органам запису актів громадянського стану, органам обліку природнього руху населення та медичним закладам фіксувати справжні причини смерті.

По-друге, офіційні засоби масової інформації в межах СРСР та закордоном заперечували факт голоду. Натомість, відцензуровані газети прославляли керівництво партії за покращення життя селян. У людей, здатних критично мислити, це створювало відчуття нереального.

По-третє, СРСР відмовився від будь-якої міжнародної гуманітарної допомоги.

По-четверте, під час Голодомору іноземним журналістам було заборонено в’їжджати на територію голодуючої України.

По-п’яте, якщо витік інформації все-таки відбувався, радянські спецслужби вдавалися до тактики дискредитації, як було у випадку із британським журналістом Гаретом Джонсом (про нього і його діяльність згодом розповімо детальніше).

По-шосте, радянський режим організував у розпал Голодомору декілька пропагандистських поїздок західних лівих інтелектуалів та політиків, зокрема Бернарда Шоу та колишнього прем’єр-міністра Франції Едуарда Ерріо, що мали заперечити факт голоду для західної аудиторії.

По-сьоме, тотальне замовчування опиралося на державний терор, переслідування та цензуру. Впродовж наступних 60-х років публічно згадувати про голод в Україні було небезпечно. Якщо певна інформація і з’являлася, то використовувалися вирази на кшталт "продовольчі труднощі", "недооблік смертей", "прорив у сільському господарстві" тощо.

Ми пам’ятаємо! Ми сильні!

Голос змін

 Не дивіться на Україну, як на землю своїх батьків. Дивіться на неї, як на землю своїх дітей. І тоді прийдуть зміни…

С. Вакарчук